Усе почалося на шкільному подвір’ї — в одному з тих закутків, де ніхто не шукає учнів, а тим паче наставників. Тут, серед старих цегляних стін і забитих вікон, Наташка та її друзі тихо ховалися від суворих поглядів наглядачів.

— Давай, Наташко, не будь такою! — промовив Том, підморгнувши з усмішкою. — Цілий день нас тримають у цьому закинутому корпусі, а ти навіть трохи не розслабишся?

Вона кинула погляд на стару будівлю школи, в якій світло здавалося настільки мертвим, що навіть обличчя учнів зникали в тіні. Спеціальна школа. Тут на все були свої правила. І головне з них — ніякого алкоголю. Але сьогодні щось було інакше.

Друзі стримували сміх, простягаючи пляшку пива. — Як у фільмах, — сказав Том, знову підморгнувши.

Наташка взяла пляшку, але руки тремтіли. Пиво здавалося надто важким, чужим, і їй хотілося одразу його повернути. Вона намагалася тримати себе в руках, але все в цій будівлі було занадто дивним. Місце здавалося неприродним, як частина чогось чужого. Усе, що вони робили, було нишком, у цьому підпільному світі, де не залишалося місця для свободи.

— Ти точно не пошкодуєш, — знову сказала Емілі, намагаючись її переконати. — Ти ж така доросла.

Наташка ковтнула з зусиллям. Пиво виявилося значно міцнішим, ніж вона очікувала. Перший ковток... другий... і раптом її тіло ніби прокинулося. Відчуття стали настільки загостреними, що вона не могла зосередитися.

— Ти в порядку? — запитала Емілі, побачивши здивований погляд Наташки.

Але було вже пізно. Наташка відчула, як її сила почала зростати. Руки тремтіли від напруги, і сила всередині ставала майже нестерпною. Не контролюючи себе, вона стисла пляшку — і та тріснула. Том відскочив убік із вигуком:

— Ти що робиш?

Наташка тільки встигла поглянути на свої руки, відчуваючи, як сила продовжує наростати. Те, що вона щойно зробила, не було нормальним. Це було щось інше. Щось, що вона не могла пояснити чи контролювати. Але вона вже знала: щось змінилося. І це було лише початком чогось набагато дивнішого.

...

Після зустрічі з друзями Наташка швидко пішла. Її голова була ніби в тумані, а ноги рухалися самі собою. Чомусь вона не могла зупинитися. Коли вона опинилася у своїй кімнаті, двері зачинилися за нею, і вона не одразу зрозуміла, що відбувається.

Вона стояла в темряві, стискаючи порожню пляшку пива в руках, і намагалася привести свої думки до ладу. У голові шуміло, як від сильного вітру, а внутрішнє напруження наростало з кожною миттю. Вона відчувала, як щось стискає її грудну клітку і водночас розпирає зсередини. Пиво. Це було лише пиво... чи ні?

Тоді її рука піднялася. Звісно, не сама. Вона хотіла просто покласти пляшку на стіл, але раптом відчуття сили стало надто сильним. Вона підняла руку і вдарила по стіні. Увесь світ ніби завмер. Стіна тріснула, а на місці удару утворилася глибока вм’ятина. Наташка відступила, вдивляючись у тріщини. Її погляд був порожнім. Як це взагалі можливо? Як таке відбувається з нею? Вона щойно відчула, як її тіло стало сильнішим, ніж будь-коли.

У паніці озираючись, вона сіла на ліжко, втупившись в одну точку. Її розум не міг усвідомити, що щойно сталося і чому. Все стало надто реальним.